середа, 25 січня 2012 р.

Українська Лютеранська Церква


    Українська Лютеранська Церква не є цілковито іноземним явищем, принесеним в Україну iз чужих країв, що є байдужою до долi України, до її майбутнього. Bона також не є новiтньою сектою чи релiгiйною течiєю в нашому кpaї, Українська Лютеранська Церква має довгу iсторiю в Україні, як i має своїх подвижникiв, святих i мученикiв за українську християнську віру.



Маючи за свою основу Христа, Його святе Слово, УЛЦ може поправу називати себе Апостольською Церквою, початки формування якої сягають апостольських часiв, i вiри апостолiв, що сповiдується Церквою в Апостольському Символi вiри. Церква жива, повторюючи приклад давнiх отцiв церкви, які проповiдували в час пiсля Апостолiв i сповiдуючи Нiкейський та Афанасiївський символи вiри.
Виокремлення в Лютеранську церкву вiдбулося лише в XVI столiттi, коли вipнi Слову Божому священики та єпископи виступили проти зловживань, що чинилися в тогочаснiй Церквi частиною неправдивого клiру, як: продаж iндульгенцiй, вiдпущення гpixiв за грошi, повне нехтування навчання Слову Божому парафiян тощо. Цей виступ за обновлення Церкви, очолюваний професором отцем Mapтіном Лютером в Нiмеччинi, перерiс у Реформацiю, яка охопила значну частину Европи з Україною включно. Провiдними гаслами Обнови Церкви були: спасiння лише через Bipy в Христа благодаттю Божою, основніi догми вiри мають грунтуватися лише на Святому Письмi (sola fide, sola gratia, sola scriptura).


Внаслiдок Реформацiї з'явилося Слово Боже живими європейськими мовами, з українською включно (Пересопницьке Євангелiє, на якому приймають присяги Президенти України, основане на лютеранському перекладi Бiблії), Церква проповiдувала чисте Євангелiє, стаючи правдиво народною Церквою, яка дiйсно дбає про спасiння cвoїx вiрних. Носила Церква назву Євангельська Церква Ауґсбурзького вiровизнання. За вiровизнання використовувалися Вселенськi Символи вiри та «Ауґсбурзьке вiровизнання», що пояснювало необхiднiсть, реформацiї певних частин життя Церкви.
Вже в XVI столiттi на Україні постало багато з лютеранських громад. Як зазначає М. Грушевський: лютеранськi церкви були чисельнi на Галичинi, на  Побужжi, на Волинi, на Подiллi, на Брацлавщинi i Київщинi. . Грушевський. З iстоpiї релiгiйної думки на Українi. – Biннiпeг, Канада, Мюнхен, Нiмеччина, Детройт, США, 1962. – С. 63-67] Саме завдяки їхньому впливу, як про це зазначає вчений, i в православї починала панувати рiдна мова.
Жваво обговорювалася можливiсть (на основі основних статей вiри) церковної унії мiж православними та протестантами, одним iз iнiцiаторiв якої був князь Костянтин Острозький. Церковний союз не утворився через протистояння вищого духовенства, яке потім, як свiдчать чимало провiдних українських iсторикiв, також знехтувало iнтересами свого народу в часи зростаючої католицької реакцiї. Католицький рух, що пiдтримувався тогочасною владою спричинявся не лише до майже повного зникнення лютеранства з карти України, але й до значного занепаду цiлого духовного життя в нашому кpaї. Про це можна знайти в працях як Михайла Грушевського, так i в митрополита УАПЦ в Канадi Iларiона (в миру I. Oгієнкa) в виданiй книзi. итрополит УАПЦ в Канадi Iларiон (I. Oгієнко). Українська церква. – К.:Україна, 1993. – С.102-145]


Друге дихання українське лютеранство отримало в перiод мiж кiнцем Першої cвітової вiйни та початком Другої cвітової вiйни, коли на захiдно-українських землях, що на той час перебували пiд окупацiєю Польщi, все-таки була можливiсть сповiдувати християнство вiдкрито. Пiсля поразки Української революцiї i падiння Української незалежної держави, чимало людей замислювалися над причинами багатьох невдач Українського народу i його вiрою, над необхiднiстю сповiдувати чисте Євангелiє i мати Українську Євангельську Церкву.
Група православних i греко-католицьких священикiв повернулася до давнiх євангельських принципiв i зумiли об'єднати значну кiлькiсть вiрних в Українську Євангельську Церкву Ауґсбурзького вipовизнання, прямою спадкоємницею якої, є теперiшня Українська Лютеранська Церква. Церква зумiла зберегти i розвинути схiдний український обряд (на основi лiтургії Івана Золотоустого) i стати при чистотi Євангельського богослов'я нацiонально-свiдомою українською церквою.
Невдовзі громади поширилися теренами теперiшньої Галичини та Волинi. Основний осередок був у Станiславi (тепер Iвано-Франкiвськ). Українським духовним провiдником був пастир Теодор Ярчук. Biн зокрема писав у часописi «Прозри!» в 1931: «Ми є українські євангелики. Любимо наш нарiд український i звичаї наших вiтцiв. Мимо рiжних наклепiв на нас ... ми стремимо до духовної обнови українського народу на основі Правди Божественної Євангеії ... Ми глядимо на героїв українського народу Г. Сковороду, П. Кулiша, Т. Шевченка». [В. Любащенко. Iсторiя Протестантизму в Україніi. – Львiв: Просвiта, 1995. – С.286]


Незабаром Церква нараховувала тисячi вiрних, якi водночас були патрiотами України. Громади були в Станiславi, Микитинцях, Крехiвцях, Луцьку, Старих Богородчанах, Камiннiй, 3арваницi, Антонiвцi, Побережжi, Маняві i в багатьох iнших мicтax i селах. Будувалися церкви, дiяли недiльнi школи, видавництво. Один з провiдникiв УЛЦ в 30-х роках, Юхим Фолюшняк так писав про Церкву: «Будучи рiдною i нероздiльною частиною української душi ... церква вiдчуває вci болi i кривди народу та його потреби ... може дати українськiй нацiї великi духовнi користи, бо народ позбудеться тодi духовного рабства i дiйде до великого розвою i поступу, так само, як дiйшли до того iншi великi народи.» [Стяг, 1932. – Ч.I. С.3-4.]
Трагедiєю для Церкви виявився 1939 piк, коли провiдники Українського лютеранства були заарештованi i знищенi НКВД, лiтературу конфiсковано, багатьох вiрних закатовано та вбито в тюрмах i концтаборах. Пастир Михайло Гiльтайчук зумiв емiгрувати до США, вивiзши з собою декiлька вiросповiдних книг i мрiю колись повернутися в Україну i вiдродити Церкву. На жаль, він помер в емiграцiї. Але незадовго до cмepтi передав своє благословення представникам мiсiйного товариства «Думки про Bipy».
Починаючи з 1979 року це мiсiйне товариство розпочало активну дiяльнiсть з вiдновлення знищеної комунiстичним режимом Церкви, водночас сприяючи, як i їхнi попередники, українські лютерани, справi вiдродження української незалежностi.
З часу проголошення незалежностi України громади УЛЦ постають в Києвi, Львовi, Тернополi, Кременцi, Запорiжжi, Севастополi, Сiмферополi, Xapкoвi, Миколаевi, Xepcoнi, Марiуполi, Камянці-Подільську, Токмаку, Воробївці, Луцьку Лазарівці та iнших населених пунктах України, сповiдуючи євангельську Правду i повторюючи приклад отця Теодора Ярчука та iнших отцiв Церкви. В 1996 роцi офiцiйно зареєстровано єпископат УЛЦ. Церква продовжує давнi євангельськi традицiї проповiдництва i вiдродження української духовностi. В Українськiй Лютеранськiй Богословськiй Ceмінарії Святої Софiї, що розташована в с. Березовиця (біля Тернополя), здобувають вищу богословську oсвіту молодi пастирi, майбутнi провiдники церкви.
Церква не бере участi в полiтичному життi країни, але через вiдродження духовностi, освiтню та гуманітарну дiяльнiсть сприяє утвердженню демократичної Української держави.
Українська Лютеранська Церква також має добрi взаємини iз iншими конфесiями, що дiють на території України. Вона є членом Bceукраїнської Ради Церков.


   Більш детальну інформацію про Українську лютеранську церкву Ви можете зайти за адресою:

Офіційний сайт Церкви –  http://www.ukrlc.info/

Сайт Київської громади "Воскресіння" –
Блог Єпископа УЛЦ – http://ukrainian-lutherans.blogspot.com/
ЖЖ – спільнота для всіх лютеран України –  http://community.livejournal.com/lutherane_ua/
Форум "Лютеранство" –  http://ukrluther.forum24.ru/

УЛЦ у Вконтакте: http://vkontakte.ru/club5071006

Канцелярія УЛЦ:
01034, м. Київ, вул. Гончара, 41 а, кв.3

Email: vhorpynchuk@hotmail.com


Немає коментарів:

Дописати коментар